«І взявши його набік від народу»  

Мк. 7, 31-35: «І знову, покинувши країну Тирську, прийшов через Сидон над море Галилейське у межі околиць Десятимістя. І приводять йому глухонімого й благають його, щоб на нього руку поклав. І взявши його набік від народу, вклав йому пальці свої в уха і, добувши своєї слини, торкнув йому язика; а глянувши на небо, зідхнув та й каже: "Ефата", тобто: "Відкрийся!" І зараз же відкрились його вуха, і розв'язалися зав'язі його язика, і почав він виразно говорити. І наказав їм нікому про це не говорити. Та що більше він їм наказував, то більше вони те розголошували. І, зачудовані понад усяку міру, говорили: "Він усе гаразд учинив: і глухим дає слух, і мову - німим"». 

Людина як тілесна істота з’являється у цьому світі в часі й просторі. Зростає і розвивається у часі й просторі. Перший простір, у якому вона з’являється і розвивається – це материнське лоно. Вихід з материнського лона і зустріч з довколишнім світом – це перший конфлікт, який психологи називають травмою народження. Дитина росте і розширює простір свого існування, зустрічає і пізнає нові речі й нових людей. Зустріч з новим і незвіданим розвиває її й водночас травмує – в залежності від середовища, в якому вона знаходиться. 

В житті індивіда може виникнути ситуація, коли довколишній світ, середовище і культура вичерпають можливості для розвитку. Суспільство буде стабільним, вирішуватиме свої внутрішні проблеми, зосереджуватися на них. Богомільна частина суспільства, спрямована виключно до духовних вартостей, безперервно вияснятиме, хто в Бога вірить правильно, а хто – правильніше. 

«Вийди з землі своєї і з дому батька свого», – індивідуальний вихід, як у випадку Авраама, чи колективний вихід, як у випадку виходу єврейського народу з Єгипту, – це шанс і можливості для подальшого розвитку. Але нові конфронтації зі світом – це також нові травми. 

«І взявши його набік від народу». Ісус виводить глухонімого з його звичного середовища, позбавляє почуття безпеки. Він залишається наодинці з незнайомцем. Глухонімого, напевно, вже лікували, можливо, що він випробував на собі все: традиційну і нетрадиційну медицину; за нього молилися в синагогах, читали над головою П’ятикнижжя Мойсея, кадили, кропили; ворожки знімали вроки, шамани виганяли з нього злих духів, викидали з хати єгипетські сувеніри, в яких ховалася нечиста сила. Він бачив різних світочів релігії й науки і різні способи лікування. 

Зовнішній спосіб цілення, який демонструє Ісус, може бути для глухонімого великим випробуванням, травмою, навіть шоком. Він повинен пройти це випробування, повністю довірившись незнайомцеві й незвичному способові зцілення, отож подолати себе самого, переступити через свої стереотипи мислення. 

Кожний з нас має свої стереотипи мислення, своє розуміння і бачення того, як Бог повинен діяти в його житті. Перше випробування «відійти набік від народу» – це ввійти в Божу Церкву, щонеділі входити в простір, насичений релігійними символами, ментально вийти зі світу й зосередитись на божественному. І тут відбувається конфлікт між сподіваннями й реальністю, якою є жива Церква. Чим більша різниця між сподіваннями й реальністю, тим більший конфлікт. Людина повинна подолати себе, свої сподівання, щоб у реальній живій Церкві почути Божий голос. 

Друге випробування «відійти набік від народу» – це щоденна глибока молитва, яка вимагає часу й постійних зусиль. Хто з християн не має проблем з молитвою? Ми повинні докласти усіх зусиль, щоб створити довкола себе простір свободи, вільний від впливу світу. Тут ми також зустрінемо багато проблем, розчарувань, болю. Тут також необхідно буде долати свої стереотипи, сподівання тощо. 

Але якщо ми не дамо Богові «взяти нас набік від народу», не будемо намагатися долати себе самих, не довіримось Йому повністю, то Він не зможе діяти в нашому житті.