Лк. 14, 26  

Лк. 14, 26: «Коли хто приходить до Мене, і не зненавидить свого батька та матері, і дружини й дітей, і братів і сестер, а до того й своєї душі, той не може бути учнем Моїм!» 

1. Постараймося заглибитися у це речення, як ми його розуміємо, і потім – як ми його відчуваємо. Інтелектуальне розуміння більш-менш таке: Ісус – авторитетний релігійний Учитель. До нього приходять кандидати записатися в його учні. Він ставить умови. Щось подібне діється сьогодні при вступі до навчальних закладів чи при прийомі на роботу: всюди є вимоги для абітурієнтів і кандидатів на якісь роботи, посади. Але ці вимоги не абсолютні, а гнучкі, бо залежать від кількості кандидатів, тобто від можливості вибирати між ними. Де більше кандидатів – вимоги більші, де менше – вимоги менші. Таке розуміння справи ми по аналогії переносимо на ці слова Ісуса. Але вони можуть відразу викликати в нас негативне емоційне сприйняття – вимоги занадто високі, окрім того в словах Ісуса можемо відчувати ще й негативні моральні ноти, моральне осудження. 

Подивімося на грецький текст Євангелія: 

той не може бути учнем Моїм! – οὐ δύ ναται μοι μαθητὴ ς εἶναί , 

не може – οὐ δύ ναται,  

δύ ναται – від δυ ́ναμαι я здатний, я спроможний, я маю силу . 

Від кореня цього слова походять відомі нам терміни «динаміт», «динаміка», «динамічний», а корінь цього слова означає силу. Отож сила – ключове слово. Якщо ввійдемо в суть або в іншу можливість розуміння, то йдеться не про зовнішні відносні вимоги, а про внутрішню здатність, спроможність. По аналогії, вимога мати музичний слух при вступі до консерваторії. 

Отож слова Ісуса – це не Його арбітражні вимоги, які залежать від Нього, від Його волі, а внутрішні здатності людини, які в ній є або їх немає. 

2. Подивімося тепер на цей вислів: «і не зненавидить свого батька та матері, і дружини й дітей, і братів і сестер, а до того й своєї душі». Можемо цей текст сприймати буквально – ненависть як людське почуття, притаманне нам усім, і конкретні люди – об’єкти цієї ненависті. Тільки буквальне розуміння не має сенсу. Воно набирає сенс тоді, коли починаємо подавати якісь зрозумілі й сприйнятливі інтерпретації та пояснення. 

Ненависть у цьому контексті – це не статичний емоційний стан, який треба у собі зберігати постійно, а розрив емоційних зв’язків із найближчими людьми, до того ж не усіх зв’язків любові, дружби, прив’язання, а хворих, збочених зв’язків. Мовою ігнатіянської духовності це звучатиме – звільнятися від невпорядкованих зв’язків або невпорядкованості у зв’язках, тобто очищати, одуховнювати зв’язки з ближніми, щоб духовне проникало в тілесне. 

Може бути ще й інше розуміння чи інтерпретація. Батько, мама, дружина, діти, брати, сестри, я сам – це середовище, в якому я народився, ріс, виховувався, формувався. Це середовище сформувало мою ментальність, світогляд, релігійність – те, ким я є. Я ототожнююся з цим середовищем, я і є тим середовищем. 

Прийняти науку Ісуса – це радикально змінити світогляд, ментальність, це навернення. Попередній світогляд, уособленням якого є найближчі люди, середовище, необхідно залишити, позбутися його. Процес навернення – це зміна психічних та духовних структур людини, велика внутрішня криза. Це перехідний період, під час якого на рівні емоцій людина може переживати дику ненависть до найближчих людей, до всього світу й до себе самої. Досвід духовних вправ св. Ігнатія Лойоли підтверджує таке розуміння ненависті.