Лк. 10, 25-37  

Лк. 10: «25. І ось якийсь законовчитель устав, щоб його випробувати, та й каже: “Учителю, що мені робити, щоб вічне життя осягнути?” 

26. А Ісус мовив до нього: “В законі що написано? Як там читаєш?” 

27. Озвався той і каже: “Люби Господа, Бога твого, всім серцем твоїм, усією твоєю душею і всією силою твоєю і всією думкою твоєю; а ближнього твого, як себе самого.” 

28. “Ти добре відповів”, сказав (Ісус), “роби це й будеш жити.” 

29. Та той, бажаючи себе самого виправдати, каже до Ісуса: “А хто мій ближній?”  

30. Мовив тоді Ісус, кажучи: “Один чоловік спускався з Єрусалиму до Єрихону й потрапив розбійникам, що його обдерли й побили тяжко та й пішли геть, зоставивши півмертвого. 

31. Випадком ішов якийсь священик тією дорогою; побачив він його й, збочивши, пройшов мимо. 

32. Так само й левіт прийшов на те місце, глянув на нього й пройшов мимо. 

33. Але один самарянин, що був у дорозі, зненацька надійшов (на нього) й, побачивши його, змилосердився. 

34. Він приступив до нього, перев'язав йому рани, полив їх оливою і вином; потім посадив його на власну скотину, привів до заїзду й доглянув за ним. 

35. На другий день він вийняв два динари, дав їх господареві й мовив: Доглядай за ним, і те, що витратиш на нього більше, я заплачу тобі, коли повернуся. 

36. Хто з оцих трьох, на твою думку, був ближнім тому, що потрапив розбійникам у руки?” 

37. Він відповів: “Той, хто вчинив над ним милосердя.” Тоді Ісус сказав до нього: “Іди і ти роби так само”». 

1 

Притча про милосердного самарянина добре відома, здається, що тут усе ясно і зрозуміло. Що нового можна тут знайти? 

Законовчитель задає конкретне запитання, яке стосується практики життя, тобто етики. Ісус відповідає на запитання запитанням: “В законі що написано? Як там читаєш?” 

Як там читаєш? –  πως αναγινώσκεις;   

ἀναγινώσκω – буквально: знаю знову, знаю з певністю. Йдеться не тільки про те, які там букви написані, а що вони означають особисто для тебе, тобто як ти розумієш те, що там написано. 

Відповідь законовчителя – це цитата з Закону, а не особисте розуміння написаного. Йому здається, що тут усе ясно і зрозуміло. Ісус відповідає: “Іди і ти роби так само”, тобто так, як ти це розумієш, а не так, як Я це розумію, бо і так по-інакшому не можеш робити. Ісус не вдається в полеміку, але полеміка цікавить законовчителя, який хоче довести, що Ісус вірить у Бога неправильно: “А хто мій ближній?” 

Ісус відповідає притчею. Законовчитель має своє розуміння «ближнього», свою доктрину та ідеологію, в якій міститься конкретний список ближніх. Ближній з поза списку – це полеміка, суперечки та сварки. І самарянина в цьому списку немає. Притча – це не відповідь на рівні інтелекту, доктрини. Притча – це ніби зміст для медитації. Ісус намагається перевести законовчителя з рівня інтелекту до рівня досвіду, почуттів. А для цього той мусить увійти в ситуацію, пережити її, відчути. Пережитий досвід, тобто рівень почуттів може розвалити ідеологію, тобто рівень інтелекту, змінити свідомість і світосприйняття. Що й відбувається, принаймні частково. 

На початку, коли Ісус говорить: «28. роби це», тобто люби ближнього, то самарян в списку ближніх немає, отож його любов обмежена. В кінці: «37. роби так само» – самарянин уже потрапив у список ближніх, тобто законовчитель принаймні трошки розширив свій горизонт. 

Під час ігнатіанських реколекцій інтелектуали мають великі проблеми з медитацією. Їм важко зійти з інтелекту до почуттів. Духовну віднову багато з них сприймають на рівні інтелекту – отримати нову інформацію і додати її до своєї ідеології правильної віри, а пережити, відчути – це щось подібне до сентименталізму, на що не варто марнувати час. 

2 

Тепер звернімо увагу на саму притчу, на її приховані символи, які поведуть нас у глибину досвіду. 

Єрусалим означає «священний». Бути в Єрусалимі – це бути в стані Божої благодаті, жити в світлі вірі, Божого сонця. Етимологія Єрихону зводиться до ханаанського божества місяця. Місяць може бути символом ночі, втрати благодаті, духовної смерті. Географічно Єрусалим – 840 м. над рівнем моря, Єрихон – 250 м. нижче рівня моря. Символічно спускатися з Єрусалима до Єрихону – це духовне падіння. Неподалік Мертве море. Це ще один символ. Досягти точки рівня моря – це духовна смерть, перехід у царство темряви, в повну ніч. 

30. Один чоловік спускався (грецький термін має ще значення «падав») з Єрусалиму до Єрихону – в духові символіки це можна прочитати як відхід від Бога. При чому це ще не означає, що був великим грішником – міг бути й великим релігійним фанатиком. 

Напали розбійники – це може бути символом будь-якої великої кривди, біди. Потім з трьох перехожих йому допоміг лише один. Сприйняття і пояснення цієї ситуації завжди відбувається на рівні етики: поганий вчинок, злочин і добрий вчинок; добро і зло – у відповідності до норм моралі. І тут усе зрозуміло – хто поганий, а хто добрий. 

Спробуймо глянути на цю ситуацію, вийшовши далі – поза межі етики, тобто того, що лежить на поверхні й видно всім. Людина духовно падала, відходила від Бога, духовно помирала, гріх і злочин розбійників припинив це падіння, зупинив процес духовного вмирання. Отож одне зло – втрата маєтку, фізичне побиття, можливо каліцтво тощо зупинило набагато більше зло – втрату вічного життя. Допомога самарянина й процес зцілення також слід розуміти ширше – не тільки фізичне, а й духовне зцілення – зцілення всієї людини. 

А що таке повне духовне зцілення? Велика біда, трагедія, нещастя або криза зупиняє людину, бо відбирає в неї її цінності – те, чим вона жила, до чого була прив’язана, поза чим не бачила Божого світу. Тепер час задуматися над минулим. Перший етап – це шукання винного в своїй біді. В даному випадку це не важко – розбійники. Ненависть, біль, бажання помсти, справедливості. Більшість людей зупиняються на цьому етапі й не йдуть далі. 

Пройти цей рівень і вийти на рівень прощення – це вже перейти на рівень Божої благодаті, бо своє життя необхідно переосмислити й побачити в іншому світлі. Відкрити серце на дію Духа – це побачити свою душу і прийняти свій стан грішника, своє падіння і свій гріх. А пробачити кривдникам, розбійниками – це побачити світло в темряві, добро у злі, відчути, що над усім цим стоїть якась вища незбагненна сила, яка над усім чуває і тримає все під своїм Провидінням, зрозуміти яку ми нездатні, але можемо їй довіритись. 

Повне духовне зцілення – це також і зцілення пам’яті. Ми не можемо змінити своє минуле, але, відкривши серце на Святого Духа, можемо минуле побачити в іншому світлі: там, де все було чорним, було кривдою і раною, яка боліла і мучила нас усе життя, тепер бачимо тільки біле – кривди й рани зникають. Це те саме, що знайти Бога у своєму минулому. 

Більш наочний приклад – св. Ігнатій Лойола. Нещастя, фізичне каліцтво радикально розвернуло його життя, процес фізичного зцілення супроводжувався переосмисленням минулого, зціленням пам’яті й духовним зціленням. В Духовних Вправах він напише: «Відтак потрібно виробити у собі безпристрасність до створеного, наскільки це дозволено нашій вільній волі і не заборонено, щоб ми не бажали здоров’я радше, ніж недуги; багатства – радше, ніж убогости; почестей – радше, ніж безчестя; життя довгого радше, ніж короткого, і так далі в усіх інших справах, прагнучи лишень того, що краще сприятиме нам у досягненні мети, задля якої нас створено». Безпристрасність – це не апатія чи якась нечуттєвість. Безпристрасність – це подолати себе самого, вийти за межі свого актуального рівня, а в контексті розуміння даної притчі – вийти за межі етики й етичного мислення, щоб побачити більше. 

У поемі Лесі Українки "Кассандра" Гелен і Кассандра – два типи релігійного мислення. 

Гелен – це мислення етикою, мислення катехизмом чи уставом молодого комсомольця, мислення у відповідності з нормами, накинутими зверху якимось авторитетом – Богом, Церквою, вождем тощо. Всю увагу зосереджуємо на норми й пристосування їх до актуального життя. Законодавець, який дав ці норми, відходить на задній план як щось другорядне. Вірити в Бога не важко, думати не боляче, думати взагалі не треба, бо тут і так усе видно – хто правильний, а хто неправильний. Треба тільки добросовісно виконувати свої обов’язки. 

Кассандра – це постійна чуйність і відкриття душі на Божого Духа, на Того, хто живий, присутній тут і тепер, шляхи якого – не наші шляхи, думки якого – не наші думки. Збагнути якого ми в принципі нездатні, єдине, що можемо – прагнути не редукувати Його до катехизму. А це означає постійно перебувати в «хмарі незнання», вимагає постійної внутрішньої боротьби, болю. Це також означає, що тебе ніхто не тільки не розумітиме, а будеш усіма зненавиджена. 

У якій Церкві ми хочемо бути – Церкві Гелена чи Кассандри?  

3  

Погляньмо на інші символи. 

34. Він приступив до нього, перев'язав йому рани, полив їх оливою і вином; потім посадив його на власну скотину, привів до заїзду й доглянув за ним. 

Олива і вино – символи Таїнств Хрещення, Миропомазання і Євхаристії – Таїнства втаємничення: «Входження у життя Пресвятої Тройці відбувається через святі таїнства Хрещення, Миропомазання та Євхаристії – через наше поєднання з Христом, отримання печаті Святого Духа, Причастя Тіла й Крові Христових у спільноті Церкви. Як людина після народження починає дихати та їсти, щоб могти жити, так і охрещений, народжений до нового життя в хрещальній купелі, починає дихати Святим Духом і живитися Святим Причастям, аби зростати у Христі. У чині богослужіння кожного з цих Таїнств Церква через молитви й обряди вводить віруючих у розуміння Таїнства й прийняття його як єдиного діяння Божої благодаті. Саме тому у східній церковній традиції ці три Святі Таїнства звершуються разом» (Катехизм «Христос – Наша Пасха», 408). 

Заїзд – πανδοχει ͂ον , у буквальному перекладі зі старогрецької: всеохоплююча, загальна посудина, ємкість, тобто місце для всіх; у сучасній грецькій вже звужено: ξενοδοχείο – місце для чужих. Заїзд – це символ Церкви, місця для всіх, зранених своїми й чужими гріхами. У такій символіці добрий самарянин – це Бог, який похиляється над скаліченою гріхом людиною. Таїнства – не нагорода для богомільних, а ліки для хворих (папа Франциск). Бог дає людині ліки і віддає її Церкві. Далі Церква повинна продовжувати лікування. 

Яким способом Бог віддає людину Церкві або втаємничує її у духовне життя? 

посадив його на власну скотину. Скотина (у грецькому оригіналі) – домашня тварина. Традиція та людська логіка говорять, що це осел. Ми підемо всупереч традиції та логіці. Уявімо, що це свиня, яку безбожний самарянин гнав продавати безбожним римлянам. Переплетіння різних, навіть суперечних символік не шкодить, а допомагає медитації над Святим Письмом. Для єврея прокататися на свині – це приниження. Згадаймо блудного сина – після своїх пригод приземлився серед стада свиней – найнижче падіння, найбільша глибина приниження. Але саме серед свиней почався процес навернення, переосмислення минулого тощо. І каталізатором духовного навернення були свині, тобто велике приниження. Свідоме життя християнина починається тоді, коли він дійсно зуміє побачити свою душу в світлі Божого слова, побачити свою гріховність та визнати її. А шлях до християнської зрілості проходить через різні етапи, і етап приниження, впокорення грає важливу роль (традиційною мовою – дорога очищення). 

Отож проїхатися на свині до заїзду – це ввійти в свідоме духовне життя через глибокий духовно-психологічний досвід приниження. 

35. На другий день він вийняв два динари, дав їх господареві й мовив: Доглядай за ним, і те, що витратиш на нього більше, я заплачу тобі, коли повернуся. 

два динари – це заповідь любові до Бога і до ближнього; 

що витратиш на нього більше – що може бути ще більше? «Ніхто неспроможен любити більше, ніж тоді, коли він за своїх друзів своє життя віддає» (Ів. 15, 13).