Лк. 10, 25-29
25. І ось якийсь законовчитель устав, щоб його випробувати, та й каже: “Учителю, що мені робити, щоб вічне життя осягнути?” 26. А Ісус мовив до нього: “В законі що написано? Як там читаєш?” 27. Озвався той і каже: “Люби Господа, Бога твого, всім серцем твоїм, усією твоєю душею і всією силою твоєю і всією думкою твоєю; а ближнього твого, як себе самого.” 28. “Ти добре відповів”, сказав (Ісус), “роби це й будеш жити.” 29. Та той, бажаючи себе самого виправдати, каже до Ісуса: “А хто мій ближній?”
Далі йде притча про милосердного самарянина, і, здебільшого, зосереджуються на притчі. Ми зосередимося на частині Євангелія до притчі, на постаті законовчителя. 25. …законовчитель устав, щоб його випробувати… Мета чи мотивація розмови з Ісусом і питань до Нього – не чогось навчитися від Ісуса, а скомпрометувати чи дискредитувати Його, виявити перед публікою його невігластво, незнання, нерозуміння тощо. Підірвати авторитет Ісуса в очах народу. Але ця мета чи мотивація – це коментар євангеліста, доданий до цієї події. Залишмо мотивацію й зосередьмося на п’ятьох віршах тексту. Розбираймо текст без попереднього упередження, поданого євангелістом, тобто з початковим позитивним наставленням до законовчителя. 25. Учителю, що мені робити, щоб вічне життя осягнути? Запитує не новонавернений, а людина, яка достатньо заангажована в свою релігію. Перенесімо це на наш час, на нашу епоху, на нашу сьогоднішню католицьку ситуацію. Якщо би таке питання сьогодні священнику задала воцерковлена людина, яка все життя сповідує свою віру, ходить до храму, молиться тощо, то воно би виглядало більш ніж дивним. Відповідь була би не переліком праць, потрібних для осягнення вічного життя, а питанням: А чого тебе вчать усе життя в церкві? Чого тебе вчать релігійні книжки, які читаєш? Ти ще не знаєш, що робити, щоб вічне життя осягнути? 26. А Ісус мовив до нього: “В законі що написано? Як там читаєш?” Якщо ти ЗАКОНовчитель, то мусиш знати, що написано в ЗАКОНі. Якщо ти побожний католик, то мусиш знати, що написано в КАТЕХИЗМІ. Але який сенс наступного запитання Ісуса: Як там читаєш? Як там читаєш: по буквах, по складах, з початку чи з кінця? Це питання ніби зайве або вимагає уточнення: щоб під ним розуміти? Законовчитель ігнорує друге запитання і відповідає на перше. 27. Озвався той і каже: “Люби Господа, Бога твого, всім серцем твоїм, усією твоєю душею і всією силою твоєю і всією думкою твоєю; а ближнього твого, як себе самого.” 28. “Ти добре відповів”, сказав (Ісус), “роби це й будеш жити.” 29. Та той, бажаючи себе самого виправдати, каже до Ісуса: “А хто мій ближній?” Люби Бога і люби ближнього. Хто такий Бог, якого маю любити, і хто такий ближній, якого маю любити? Законовчитель не питає: А хто мій Бог? Бог постійно об’являється своєму народові упродовж століть, у єврейського народу вже вироблена доктрина Бога. Законовчитель знає, принаймні вважає, що знає, хто його Бог, отож не задає цього питання. Натомість поняття ближнього в Святих Книжках не дефінійоване однозначно, тут можуть бути різні думки: ближній по крові, по вірі, по переконаннях, по інтересах тощо. У цьому тексті я займаюся не притчею Ісуса про ближнього, а особою законовчителя. Повернімося до другого питання Ісуса: Як там читаєш? Воно може бути ключовим у їхній розмові, бо може означати: Як ти особисто сприймаєш, розумієш та реалізуєш у своєму житті Божі заповіді? Текст один і той самий, але реципієнти цього тексту різні, навіть у межах однієї віри, релігії, мови, нації, близького середовища. Законовчитель цитує Закон, і це, за промовчанням, має означати, що виконує його. Де тут зарита собака? Любов до Бога ми розуміємо не як єдність людини з Богом, не як перемінення, обожнення людини, а як виконання зовнішніх норм: не грішити й виконувати приписи культу. Це ототожнюємо з любов’ю до Бога. Прийняти якусь віру – це зовнішні зміни поведінки, вчинків. І саме зовнішня побожна поведінка повинна автоматично змінювати людину всередині. Але справжня любов до Бога – це прогресуючі внутрішні зміни, метаноя, зміна мислення, світосприйняття тощо. Якщо в житті віруючого любов до Бога вже реалізувалася до якоїсь міри, то такі питання як що робити, щоби спастися, хто мій ближній та багато інших зникають, бо відповідь на них дає саме любов і внутрішні зміни в розумі, серці й душі, які її супроводжують. Іншими словами – чим більше любові, тим менше запитань; чим менше любові, тим більше запитань, які стосуються зовнішніх дій: що робити (що говорити) в даній ситуації, до якого святого в яких проблемах молитися, на який відпуст їхати, щоб вилікуватися від якоїсь хвороби або щоби чоловік перестав пити тощо. І тому у законовчителеві постараймося побачити себе – побожного католика (священника, ченця, богослова, мирянина) чи побожну католичку. Ми нікого не вбили, не обікрали, гріхи тільки повсякденні, отож любимо Бога всім серцем… | |