Відійди від мене, бо я грішний чоловік, Господи!  

Лк 5, 1-11: «Того часу, коли натовп, аби слухати Боже слово, тіснив Ісуса, а Він стояв біля Генісаретського озера, то побачив два причалені до берега човни. Рибалки, відійшовши від них, полоскали сіті. Увійшовши до одного з човнів, який належав Симонові, велів йому трохи відплисти від берега. Він сів і навчав людей з човна. Коли ж перестав навчати, Він промовив до Симона: «Відпливи на глибину і закинь сіті для риболовлі!» А Симон у відповідь сказав: «Наставнику, цілу ніч ми трудилися, але нічого не піймали, та за словом Твоїм закину сіті!» І, зробивши це, вони наловили дуже багато риби, аж їхні сіті почали рватися. Тож вони дали знак товаришам у другому човні, щоби прийшли їм допомогти. І вони прийшли й наповнили обидва човни, так що ті стали потопати. Побачивши це, Симон-Петро припав до колін Ісуса, промовляючи: «Відійди від мене, бо я грішний чоловік, Господи!» Бо від кількості риби, що вони наловили, жах охопив його й усіх, хто був з ним, також і Якова, й Йоана, синів Зеведеєвих, які були спільниками Симона. І сказав Ісус Симонові: «Не бійся – відтепер ти будеш ловити людей!» І, витягнувши човни на землю, вони залишили все і пішли за Ним» . 

Коли ми думаємо про чудо – конкретні чуда в Біблії, чуда в святих місцях, які збирають щороку величезну кількість паломників тощо, то які в нас виникають думки, асоціації, відчуття? Чудо, яке б воно не було, асоціюється з Божим даром, благодаттю. А благодать асоціюється з тим, що породжує тільки позитивні думки, асоціації та відчуття. Отож чудо викликає в нас тільки радісні та приємні почуття. Окрім того частина християн прагне за допомогою чуда вирішити якісь особисті проблеми, чудо – допомога в біді й ліки від біди. Але чи хтось колись задумувався над тим, що таке чудо само по собі, чи має воно якусь вищу, духовну мету поза тим видимим і відчутним, доступним нашим органам відчуттів? 

Мета зовнішнього чуда – внутрішнє чудо в душі людини, навернення, метаноя – зміна думки, світогляду, відкриття духовного зору й контакт з духовною реальністю. Зцілення наших болячок – це тільки побічний ефект. 

Погляньмо на євангельський текст. Він показує, що зовнішнє чудо виконало свою роль каталізатора внутрішнього навернення. Побожний єврей, який стає свідком Божого чуда, повинен радіти й вихваляти великі діла Господні – як і побожний християнин. Вони повинні радіти великій кількості риби, дякувати за це Богові й попросити Ісуса повторити чудо – отримати більше Божих благодатей. А що діється з Петром й іншими? Жах охопив його й усіх, хто був з ним. Зовсім інша, протилежна реакція. Вони не піддалися спокусі зосередитися на зовнішніх ефектах чуда, а змогли відкрити свої душі на щось більше і глибше, що стоїть за чудом – на особу Того, хто вчинив це чудо. У них відкрився духовний зір і вони побачили духовну реальність. 

Тільки що таке духовна реальність? Це не тільки Бог, це також і людина. Побачити Бога можна лише тоді, коли станемо перед Ним у правді, а це означає – побачимо себе самих, свої душі. І що ж ми там побачимо? Відійди від мене, бо я грішний чоловік, Господи! Це перший і автентичний досвід людини, яка стає на шлях пізнання Бога. 

Перший справжній духовний досвід – це досвід болю і страху, це досвід відчуття великої прірви, контрасту між Божественним і тим, що є в мені. У цьому стані хочеться втікати від Бога і від світу, бо в мені й довкола мене все стає чорним. 

«Розважити, ким є Бог, супроти якого ми згрішили, міркуючи про притаманні Йому досконалі якості і порівнюючи їх із протилежними якостями, властивими нам: Його мудрість – з нашим невіглаством; Його всемогутність – з нашою слабкістю; Його справедливість – з нашою підлістю; Його доброту – з нашою злобою. 

Вигук зачудування, породжений глибокими почуттями. Розмірковуємо про всі створіння і дивуємось, як вони залишили нам життя та ще й оберігали його; про ангелів, які, хоч і є мечем Божої справедливості, терпіли нас, обороняли і молилися за нас; про святих, які заступалися за нас у своїх молитвах; про небо, сонце, місяць, зорі, стихії; про плоди, птахів, риб і тварин; про землю, яка чомусь не розступилася і не поглинула нас, створивши нове пекло, де ми були б приречені на вічні страждання» (Св. Ігнатій Лойола, Духовні Вправи 59-60). – Жах охопив його й усіх, хто був з ним. 

У такому внутрішньому стані відбувається навернення, метаноя – зміна світогляду, зміна шкали цінностей, життєвих планів, прагнень і бажань. Усе земне і людське відходить на задній план. І чим більше внутрішнє оголення, позбавлення себе своїх людських цінностей, людської богомільності та ідейності, своїх правильних переконань, тим більші муки переживає людина. Але воно варте цього. Єдиною справжньою цінністю стає духовний світ, і тепер людина встає і йде до Бога. 

«По-перше, щоб ми отримали здатність до внутрішнього пізнання своїх гріхів і відчули відразу до них; 

По-друге, щоб ми відчули безладність своїх вчинків і, прикро вражені ними, змінилися й виправилися; 

По-третє, щоб ми пізнали світ і, відчувши відразу до нього, відкинули все світське та суєтне» (Св. Ігнатій Лойола, Духовні Вправи 63). – І, витягнувши човни на землю, вони залишили все і пішли за Ним.