Ів.
21, 15-19
15
Коли ж поснідали, каже Ісус до Симона Петра: «Симоне Йонин!
Чи любиш ти мене
більш, ніж оці?» - «Так, Господи, - відрікає той йому, - ти
знаєш, що люблю
тебе.» Тож мовить йому: «Паси мої
ягнята!»
16
І знову, вдруге каже до нього: «Симоне Йонин! Чи любиш мене?» «Так,
Господи, - відвічає йому, - ти знаєш, що люблю тебе.» І мовить
йому: «Паси мої вівці!»
17
І втретє йому каже: «Симоне Йонин! Чи любиш ти мене?» І
засмутився Петро, що аж утретє його питає: «Чи любиш мене»,
- то й каже йому: «Господи, ти все знаєш, ти знаєш, що
тебе люблю!» І
каже йому Ісус: «Паси мої вівці!
18
Істинно, істинно говорю тобі: Коли ти молодший був, то
підперізувався сам і ходив, куди сам бажав. А як
постарієшся, то руки свої простягнеш, і підпереже тебе інший
та й поведе, куди ти не схочеш.»
19
Сказав же він це, вказуючи, якою то смертю прославить Бога.
І промовивши те, сказав йому Ісус: «Іди за
мною!»

Погляньмо
на грецький текст:
α
̓γαπα
́ω
– люблю (в соціальному чи моральному сенсі, як свідома згода
волі й глибоке захоплення чимось фундаментальним,
суттєвим);
φιλε
́ω
– люблю (як товариша).
Англійський та італійський переклади краще відображають
відмінності цих двох термінів:
do you love me – I
am fond of
you;
mi amі – ti
voglio
bene.
Перший термін (α
̓γαπα
́ω
– любов) вживається у контексті: «Люби Господа, Бога твого,
всім серцем твоїм, усією твоєю душею і всією силою твоєю і
всією думкою твоєю; а ближнього твого, як себе самого» (Лк. 10,
27).
Другий термін (φιλε
́ω
– любов) відомий в українській мові через терміни філо-софія –
любов до мудрості, філо-логія – любов до
слова.
Різниця між цими двома видами любові очевидна. Отож текст
Євангелія можна ще й так інтерпретувати:
15. Петре, чи ти готовий вмерти за мене? Ні, Господи, не
готовий, але я люблю тебе як товариша і
учителя.
16. Петре, чи ти готовий вмерти за мене? Ні, Господи, не
готовий, але я люблю тебе як товариша і
учителя.
17. Петре, чи ти мене любиш? Люблю – як товариша і учителя, але
не як найдорожчий скарб, за який міг би віддати
життя.
Здається, що це наступна зрада Петра. Але це прояв глибокої
духовної зрілості – глибокого пізнання себе самого, своєї
гріховності, немічності, слабкості, щось типу: Вірую, Господи,
допоможи моєму невірству. Після зради старий Петро – гордий і
зарозумілий, який покладався на свої сили, відвагу,
богомільність, помер. Народився новий Петро, в якому своє «Я»
змаліло до мізерних розмірів. Тепер він готовий бути
провідником Божої любові та благодаті й вмерти за Бога, хоча
цього ще не усвідомлює.
Ісус два рази ставить перед Петром найвищу планку. Петро її не
бере. На третій раз Ісус знижує планку до рівня, який Петро
може взяти. Це означає, що Петро усвідомив, що
φιλε
́ω
– це рівень людської волі, людських зусиль, людських добрих
намірів – те, що залежить від людини та її вибору; а
α
̓γαπα
́ω
– це рівень Божої благодаті, Божого дару, який він сам не
візьме, а може отримати лише як дар від Бога.
|