Томина неділя (Ів. 20, 19-31)  

19 Того ж дня дня першого в тижні, коли вечір настав, а двері, де учні зібрались були, були замкнені, бо боялись юдеїв, з'явився Ісус, і став посередині, та й промовляє до них: Мир вам! 

20 І, сказавши оце, показав Він їм руки та бока. А учні зраділи, побачивши Господа. 

21 Тоді знову сказав їм Ісус: Мир вам! Як Отець послав Мене, і Я вас посилаю! 

22 Сказавши оце, Він дихнув, і говорить до них: Прийміть Духа Святого! 

23 Кому гріхи простите, простяться їм, а кому затримаєте, то затримаються! 

24 А Хома, один з Дванадцятьох, званий Близнюк, із ними не був, як приходив Ісус. 

25 Інші ж учні сказали йому: Ми бачили Господа!... А він відказав їм: Коли на руках Його знаку відцвяшного я не побачу, і пальця свого не вкладу до відцвяшної рани, і своєї руки не вкладу до боку Його, не ввірую! 

26 За вісім же день знов удома були Його учні, а з ними й Хома. І, як замкнені двері були, прийшов Ісус, і став посередині та й проказав: Мир вам! 

27 Потім каже Хомі: Простягни свого пальця сюди, та на руки Мої подивись. Простягни й свою руку, і вклади до боку Мого. І не будь ти невіруючий, але віруючий! 

28 А Хома відповів і сказав Йому: Господь мій і Бог мій! 

29 Промовляє до нього Ісус: Тому ввірував ти, що побачив Мене? Блаженні, що не бачили й увірували! 

30 Багато ж і інших ознак учинив був Ісус у присутності учнів Своїх, що в книзі оцій не записані. 

31 Це ж написано, щоб ви ввірували, що Ісус є Христос, Божий Син, і щоб, віруючи, життя мали в Ім'я Його! 

Арешт Ісуса, муки і смерть для Його учнів були трагедією. Незважаючи на те, що Він їх готував до цього, а в останній період відкрито говорив їм про свою смерть і воскресіння, вони не сприймали його слів. Вони жили в своєму внутрішньому світі, у своїх старозавітних уявленнях про Месію і відновлення могутності Ізраїля. Тому вони фільтрували його слова, сприймали те, що відповідало їхнім переконанням, і відкидали все інше. Чим ближче вони наближались до Єрусалима, тим глибше входили у світ своїх прагнень і мрій, і тим далі віддалялись від свого Учителя. 

І тому вони були абсолютно не готовими до Оливного саду і всіх наступних подій. Зрада Ісуса була логічним зовнішнім завершенням їхньої внутрішньої постави: реального Ісуса вони були неспроможні зрозуміти у всій повноті його місії, а ідеальний Ісус, витворений їхньою фантазією і традицією, загинув, щез. 

У цьому моменті залишімо Євангеліє і повернімося до нашої української дійсності – сучасної і минулої. Реальну Україну, таку якою вона є і була на протязі історії, мало хто може сприйняти й акцептувати. В головах українців, особливо в гарячих, патріотичних головах, існує ідеальна Україна, яка в дійсності ніколи не існувала, а була створена кобзарями, поетами й письменниками. І всі наші визвольні змагання: воєнні, політичні, ідеологічні – це прагнення реалізувати ідеал, який існує лише в мріях та ідеях. 

Якщо зануримось глибше у свою підсвідомість, у свої найглибші прагнення, то відкриємо, що ми не сприймаємо світ після гріхопадіння, не сприймаємо гріх, хочемо повернутися до втраченого раю, збудувати Царство Боже тут, на землі. І це глибинне прагнення на рівні свідомості виражається по-різному: в залежності від наших релігійних, політичних, ідеологічний та інших переконань. 

І це загальний світогляд людини, «не пропаленої» глибоко Євангелієм. В історії він виражався по-різному. Для Платона матеріальний світ був лише тінню ідеального; для Плотина – деградацією того, що походить від Єдиного; для Спінози – побудженням атрибутів Бога; для Ляйбніца – різноманітністю точок зору; для Гегеля – відчуженням Духа. Незважаючи на біблійний позитивний образ сотворіння, реальний світ для людини завжди мав і має негативне забарвлення. І ми живемо з таким внутрішнім світоглядом під зовнішньою маскою християнства. 

Отож, в учнях Ісуса ми вже можемо віднайти себе самих і, ще не приступивши до аналізу цього євангельського тексту, маємо багато матеріалу для роздумів над собою і для самопізнання. 

Дану євангельську перикопу я скорочую і розділяю на три частини: 

І. Ісус і учні; 

ІІ. Учні і Хома; 

ІІІ. Хома і Ісус. 

Ісус → учні → Хома → Ісус  

І. 19 Того ж дня дня першого в тижні, коли вечір настав, а двері, де учні зібрались були, були замкнені, бо боялись юдеїв. 

Їхній внутрішній стан – страх за своє життя. Чи смерть Ісуса заспокоїла первосвящеників і учням нічого не загрожує, чи вони підуть далі – захочуть знищити всю секту, щоб мати повний спокій, що місце Ісуса не займе інший лідер і все не почнеться знову? Про що думають учні тепер? Уникнути можливої небезпеки, переслідувань, арештів. Як жити далі. Три роки вони не займались своєю попередньою роботою, призвичаїлись до іншого способу життя, почали дивитися на світ по-іншому. Вони були спрямовані до майбутнього: прості рибалки в новому, відродженому Ізраїлі займуть великі посади, стануть дуже впливовими і багатими людьми. Їхні мрії повинні були здійснитись із дня на день. І ось сталось щось непередбачуване, що повністю знищило їхні мрії, шокувало, розвалило свідомість. Їм ще потрібний час, щоб прийти до себе, заспокоїтись, переосмислити минуле і думати про майбутнє, повернутись до того життя, яке вони вели до зустрічі з Учителем.

Але вони вже мають кілька свідчень про воскресіння Учителя. До того ж Іоанн повірив відразу, коли побачив порожній гріб. Улюблений учень вже прозрів і його внутрішня постава вже повинна бути відмінною від їхньої. Але навіть якщо вони повірять у воскресіння Учителя, ще не побачивши Його воскреслого, чи це щось поміняє у їхньому світогляді? Навіщо Йому треба було вмерти на три дні, щоб повернутися знову до життя? Таїну спасіння вони ще не розуміють. Але навіть якщо Він і воскрес, то вони вже настільки дозріли, щоб зрозуміти після всіх цих подій, що те, чого вони прагнули і очікували, не станеться. Він не піде захоплювати царський трон і щось міняти в Ізраїлі. Його доля – не доля Давида. Що це все означає для Нього і для них. Чи буде продовження їхнього учнівства і якщо буде, то яке воно буде? Суть Його навчання вони ще не розуміють.

з'явився Ісус, і став посередині, та й промовляє до них: Мир вам!  

20 І, сказавши оце, показав Він їм руки та бока.  

Згадаймо учнів, які йшли до Емаусу. Вони побачили, тобто впізнали Ісуса лише під час ламання хліба – Євхаристії. У даній ситуації вони Ісуса впізнають відразу, або Його слова: «Мир вам!» подіяли на них так, як на Марію звернення до неї Ісуса: «Маріє». Ісус показує їм руки та бік, щоб вони пересвідчились, що це дійсно Він. Людина найбільше довіряє своїм очам, своєму зору, вірить у те, що сама бачить на власні очі. І тому їхній страх змінюється радістю.

А учні зраділи, побачивши Господа. 

21 Тоді знову сказав їм Ісус: Мир вам!

Наступне «Мир вам!» укріплює їхню радість. І тоді відбувається щось неймовірне. Вони внутрішньо розбиті психічно і духовно, їхній світогляд розвалений, світ довкола них і земля під ногами хитаються. Стан внутрішньої порожнечі, глибокого болю. Вони очікують, що Він почне їм щось пояснювати. Але наступні Його слова – це їхній наступний шок і нова криза. Він їм, зрадникам, ввіряє свою місію, місію Бога. 

Як Отець послав Мене, і Я вас посилаю! 

Хто вони такі, і що вони варті? Але Ісус не дає їм отямитись. 

22 Сказавши оце, Він дихнув, і говорить до них: Прийміть Духа Святого! 

23 Кому гріхи простите, простяться їм, а кому затримаєте, то затримаються! 

Бт 2, 7: «І створив Господь Бог людину з пороху земного. І дихання життя вдихнув у ніздрі її, і стала людина живою душею». 

Ісус вдихає в них Святого Духа, Духа життя, який вчинив людину живою істотою. Але тут цей самий Дух дає їм духовне життя, кладе на душах печать, яку ніщо не зможе стерти, просвітлює їхній мозок. Пояснення не потрібні. Вони стають зрячими. 

Цей досвід можна порівняти з досвідом Першого тижня Духовних вправ. Реколектант великодушно виконує все, що від нього вимагають. Але не розуміє суті реколекцій. Він приїхав «стяжати» Святого Духа, побачити «Таворський вогонь», тобто, глибша єдність з Богом у його розумінні – це одні позитивні, приємні переживання, радість і спокій. По аналогії: для нього єдність з Богом – це досвід Вербної неділі учнів Ісуса, коли вони себе почували дуже добре і гонорово біля свого Учителя, якого всі вітали як царя Ізраїля. Вони купалися в його славі. А після цього трагедія. Це саме і з реколектантом: замість «Таворського вогню» на нього насилають «Єгипетську тьму». Це досвід пекла Першого тижня, який породжує бунт, ненависть до духовного керівника, бажання пояснення і часто вимагання – хочу вийти звідти, витягни мене з пекла. Або людина просто втікає з реколекцій. 

Коли людина терпить, то будь-які пояснення нічого не дадуть, не будуть сприйматись. Пояснювати в даному випадку, що болючий досвід – це очищення, і чим більше болю, тим інтенсивніше очищається душа, не має сенсу. Страждання чинять людину глухою. Духовний керівник може лише бути поряд і через емпатію взяти на себе частину цього болю. Святий Дух увійде в душу лише тоді, коли вона очиститься до необхідної міри. Кожна людина має свою міру, і перервати досвід пекла – це припинити очищення і зачинити двері для Святого Духа. Світло в кінці тунелю. І кожний по цьому тунелю йде своїм індивідуальним шляхом, отримує неповторний духовний досвід. І, пройшовши тунель до кінця, отримає дар Святого Духа, і пекло перетворюється в рай. Говорячи образно, Адам і Єва відчинили двері пекла в центрі раю. Двері раю знаходяться в центрі пекла. Пекло і рай – це не дві протилежності в різних кінцях світу, як нам підповідає наш християнсько-матеріалістичний світогляд, а матрєшка.

Учні Ісуса повинні були пройти досвід болю, зневіри і зради. Петро для очищення потребував більше болю, тому в досвід зради повинен був увійти глибше, ніж інші учні. Зате тепер вони готові прийняти Святого Духа, їхні серця достатньо чисті, і готові прийняти Божу місію.

Подивімося на дію Ісуса.

1. «Мир вам!» Віра зі слухання. Все почалося з Логосу – Божого Слова, і все продовжується, підтримується і розвивається Божим Словом. Слово діє на слух, сприймається вухами. 

2. «Показав їм руки та бік». Наступна дія на зір – видимий знак скріплює слово. Цього достатньо, щоб страх учнів змінився радістю. 

3. «Мир вам!». Знову діє на слух – підсилення Божого слова. 

4. «Дихнув». Дар Святого Духа передається не тільки внутрішньо, але й зовнішньо, видимим, відчутним знаком. Не тільки людська душа, свідомість, але й тіло, органи чуттів беруть у цьому участь. 

5. «Прийміть Духа Святого!» Знову діє на слух. Отримання благодаті супроводжується поясненням. Згідно з томістичним богослов’ям, Таїнство потребує матерії і форми: матеріальний видимий знак невидимої благодаті супроводжується словом-формою. Окрім того, східне богослов’я вчить, що обряд не тільки унаочнює, пояснює Таїнство, але Таїнство здійснюється у процесі виконання обряду у всій його повноті, а не тільки в конкретному моменті обряду, коли священик повторює слова Ісуса. Тому для східної думки спори про епіклезу – в який момент Літургії відбувається перемінення вина і хліба на Тіло і Кров Христа – не мають великого значення. 

Пригляньмося уважно діям Ісуса: три рази діє на слух, один раз діє на зір, і один раз дихнув – входить у матеріальний контакт з учнями, подібно як зцілення хворих відбувались через дотик. У цьому моменті можна згадати сліпих чи сліпого з Lectio Divina, їхнє трикратне звернення до Ісуса – їхнє слово, яке виражає поступальний розвиток їхнього духа, і порівняти з потрійною дією Ісуса на слух учнів. Число «три» символізує повноту. У випадку сліпих фізичне зцілення довершилось духовним – вони пішли за Ісусом.

Мт 20, 34: «Ісус, доторкнувся до їхніх очей, і зараз прозріли їм очі, і вони подалися за Ним». 

У випадку апостолів – групка переляканих людей перетворилась на апостолів.

ІІ. 24 А Хома, один з Дванадцятьох, званий Близнюк, із ними не був, як приходив Ісус. 

25 Інші ж учні сказали йому: Ми бачили Господа!... А він відказав їм: Коли на руках Його знаку відцвяшного я не побачу, і пальця свого не вкладу до відцвяшної рани, і своєї руки не вкладу до боку Його, не ввірую! 

Порівняймо, як ведуть себе учні в даному випадку, і як веде себе натовп, який йде разом з Ісусом у події зі сліпими. 

Мт 20, 31: «Народ же сварився  на них, щоб мовчали». 

Говорячи образно, народ, який іде за Ісусом, уже воцерковлений, але ще не навернений. Тому цей народ перетворився на релігійний клан, церкву в поганому розумінні цього слова, яка присвоїла собі правду, Ісуса, і сама вирішує, кого допустити до свого клану. Тут можемо поміркувати над своєю релігійністю і церковністю. Ми з’єднані з Ісусом, чи з конкретною конфесією, релігійним кланом, який захищаємо як святую святих своєї віри? Поміркуймо глибше над своїм розумінням Церкви. Місія Церкви проголошувати вчення Ісуса. Але як часто буває, ієрархічна структура, створена з конкретною метою, з часом розростається і вже зосереджується не на тому, для чого її створили, а на собі самій. Погляньмо на свою конкретну парафію, потім на Церкву в ширшому розумінні, на всю релігійну інформацію, яку ви отримуєте з церковних джерел. Про що говориться, які справи вирішуються? Як важко у цьому всьому знайти Ісуса. Просімо в Бога просвічення своїх умів і сердець. 

У другому випадку учні прозріли і стають свідками Воскресіння. Несуть добру новину іншим, в даному випадку Хомі. Але їхнє свідчення на Хому не діє. Ви бачили, то ж і я хочу побачити, помацати, пересвідчитися особисто. Перше їхнє свідчення зазнало поразки – Хома їм не повірив. 

Невіра Хоми – це постійна ситуація стосунків між доброю новиною і світом. Свідчення навіть автентичного свідка не є гарантією передання віри. Кожний реципієнт індивідуальний, має свій неповторний спосіб мислення, світогляд, ментальність. Отож, реакція чи відповідь на добру новину може бути різною. 

Попробуймо в медитації зійти на глибший рівень мислення. Стати християнином – це початок, а не кінець дороги. Це бути в стані постійного реципієнта Божого Слова, це постійно давати відповідь на добру новину. Як ми це робимо в своєму щоденному житті? Що сприймаємо, а що відкидаємо? 

Бути християнином – це також свідчити. А в своєму християнському житті ми є свідками доброї новини чи подібні до воцерковленого натовпу довкола Ісуса, який закриває іншим шлях до Нього?  

ІІІ. 26 За вісім же день знов удома були Його учні, а з ними й Хома.

В Біблії числа мають також символічне значення. Що ще поєднується з вісімкою?  

Бт 17, 11-12: «І будете ви обрізані на тілі крайньої плоті вашої, і стане це знаком заповіту поміж Мною й поміж вами. А кожен чоловічої статі восьмиденний у вас буде обрізаний у всіх ваших поколіннях, як народжений дому, так і куплений за срібло з-поміж чужоплемінних, що він не з потомства твого». 

Бт 21, 4: «І обрізав Авраам Ісака, сина свого, коли мав він вісім день, як Бог наказав був йому». 

Вісімка в Біблії поєднується передовсім з обрізанням. Вісім днів потрібно для тілесного розвитку дитини, щоб бути обрізаною. Якщо до цього додамо християнську символіку, поєднану з грецькою: число сім символізує повноту людського розвитку, вісім – знак божественності. Про це писав ще Філон Александрійський. Обрізання є прообразом Таїнства Хрещення, яке є початком усіх інших Таїнств, через які людина стає прибраною дитиною Бога і отримує надприродне, божественне життя. Отож, символічно восьмий день, у біблейському лінійному часі, означає з’єднання людського з божественним. Якщо до цього додамо ще біблейську символіку створення за сім днів як чогось закінченого, то ми живемо у восьмому дні, в якому Бог довершує людину, надаючи їй іншої сутності, якої в ній не було в акті її створення. 

Рим 2, 28-29: «Бо не той юдей, що є ним назовні, і не то обрізання, що назовні на тілі, але той, що є юдей потаємно, духово, і обрізання серця духом, а не за буквою; і йому похвала не від людей, а від Бога». 

Нам йдеться передовсім про духовне значення Святого Письма, знайти в Біблії щось, що можна перенести на нашу дійсність і буденність, зрозуміти щось у собі, зрозуміти Боже слово, яке говорить щось людині сьогодення і конкретно мені. Погляньмо на інший текст Святого Письма. 

Лк 9, 16-27: «І Він узяв п'ять хлібів та дві рибі, споглянув на небо, поблагословив їх, і поламав, і дав учням, щоб клали народові. І всі їли й наситились! А з кусків позосталих зібрали дванадцять кошів...  

І сталось, як насамоті Він молився, з Ним учні були. І спитав Він їх, кажучи: За кого Мене люди вважають? Вони ж відповіли та сказали: За Івана Христителя, а ті за Іллю, а інші, що воскрес один із давніх пророків. А Він запитав їх: А ви за кого Мене маєте? Петро ж відповів та сказав: За Христа Божого! Він же їм заказав, і звелів не казати нікому про це. 

І сказав Він: Синові Людському треба багато страждати, і Його відцураються старші, і первосвященики, і книжники, і буде Він убитий, але третього дня Він воскресне! 

А до всіх Він промовив: Коли хоче хто йти вслід за Мною, хай зречеться самого себе, і хай візьме щоденно свого хреста, та й за Мною йде. Бо хто хоче душу свою зберегти, той погубить її, а хто ради Мене згубить душу свою, той її збереже. Яка ж користь людині, що здобуде ввесь світ, але занапастить чи згубить себе? Бо хто буде Мене та Моєї науки соромитися, того посоромиться також Син Людський, як прийде у славі Своїй, і Отчій, і святих Анголів.  

Правдиво ж кажу вам, що деякі з тут приявних не скуштують смерти, аж поки не побачать Царства Божого». 

Цей текст дуже насичений інформацією, причому духовного змісту, яку переварити не так легко: чудо розмноження хлібів, верифікація тотожності Ісуса згідно зі зрозумінням учнів, заповідь мук, смерті та воскресіння, самозречення – суть учнівства, швидкий прихід Царства Божого. Ця інформація – це як коани дзен-буддизму, логічні міркування тут мало допоможуть, щось у них всередині повинно було перемкнутись, щоб почати сприймати сказане Ісусом і глибше в це вгризатися. А для цього потрібний час. 

Лк 9, 28: «І сталось після оцих слів днів за вісім, узяв Він Петра, і Івана, і Якова, та й пішов помолитись на гору». 

Далі наступна важлива подія: Преображення. І між цими подіями вісім днів спокою, даних учням для роздумів над тим, що вони бачили й чули. Вісім днів добре відповідає сучасним реколекціям – час, необхідний для того, щоб увійти в духовний досвід. 

1 Цар 6, 38: «а року одинадцятого, у місяці бул, він місяць восьмий був закінчений той храм зо всіма речами його та за всіма планами його. І він будував його сім років». 

Рукотворний храм вони будували вісім років. Вісім днів людині потрібно, щоб збудувати в собі щось духовне. Звичайно, це лише символіка й аналогія. Кожна людина індивідуальна, і йде своїм індивідуальним шляхом духовного розвитку. Вісім днів між першою і другою появою Ісуса – це час реколекцій для Хоми, який йому давали автентичні свідки. Тепер Хома готовий до зустрічі з Ісусом. 

26 І, як замкнені двері були, прийшов Ісус, і став посередині та й проказав: Мир вам! 

27 Потім каже Хомі: Простягни свого пальця сюди, та на руки Мої подивись. Простягни й свою руку, і вклади до боку Мого. І не будь ти невіруючий, але віруючий! 

28 А Хома відповів і сказав Йому: Господь мій і Бог мій! 

29 Промовляє до нього Ісус: Тому ввірував ти, що побачив Мене? Блаженні, що не бачили й увірували! 

30 Багато ж і інших ознак учинив був Ісус у присутності учнів Своїх, що в книзі оцій не записані. 

31 Це ж написано, щоб ви ввірували, що Ісус є Христос, Божий Син, і щоб, віруючи, життя мали в Ім'я Його! 

Ісус не картає Хому за невірство, навпаки, виконує умови, які поставив Хома – побачити і торкнутися, тобто емпірично самому пересвідчитись. І Хомі бракувало саме цієї емпіричної ланки, яку він отримує і прозріває. 

Прочитаймо уважно цей текст Lectio Divina і Євхаристію замінімо на Священство.    

Якщо уважно проглянемо методи читання LectioDivina, то дуже важливо побачити метафору дороги Хоми, яка подібна до сліпих, зцілених Ісусом, і до учнів, які йдуть до Емаусу. Побачимо і літургійним вимір шляху Хоми до священства. Але найголовніше вміти відчитати особистий шлях, побачити і усвідомити свою актуальну ситуацію на шляху духовного розвитку.