«Ось
Агнець Божий»
Ів.
1, 35-37: «Другого дня знову стояв Йоан там, ще й двоє з
його учнів. Угледівши ж Ісуса, який надходив, - мовив: «Ось
Агнець Божий». Почули двоє учнів, як він оте сказав, та й
пішли за Ісусом».
Сьогодні
у церковній мові частіше можемо почути термін «тотожність»:
тотожність Церкви, тотожність чернечого Згромадження тощо.
Поміркуймо над поняттям «тотожність духовного провідника».
Під тотожністю можемо розуміти автентичність, справжність,
компетентність тощо. Тема дуже широка й розгалужена.
Зосередимось тільки на двох аспектах тотожності духовного
провідника – зв’язок з Ісусом Христом і місія, беручи за
взірець Йоана Хрестителя.
Перша
зустріч Йоана Хрестителя з Ісусом Христом відбулась ще у
лоні матері. Йоан впізнав Спасителя, зрадів, радість і
розуміння передалось також і його матері: «Єлисавета сповнилася Святим
Духом і викликнула голосом сильним: Благословенна ти між
жінками й благословен плід лона твого. І звідкіля мені це,
що прийшла до мене мати Господа мого? Ось бо, як голос твого
привітання залунав у моїх вухах, дитина з радости
здригнулась у моїм лоні» (Лк. 1, 41-44). Ця зустріч – це
глибокий духовний досвід ще на підсвідомому рівні. Підрісши,
Йоан пішов у пустелю і все його подальше життя – це
поглиблення єдності з Богом, одним з елементів якого є
розпізнавання свого покликання, свого місця у світі, своєї
місії. Йоан стає духовним провідником, має
учнів.
«Ось
Агнець Божий». Почули двоє учнів, як він оте сказав, та й
пішли за Ісусом».
Йоан глибоко усвідомлює свою місію, він виховував учнів для
Ісуса Христа, а не для себе. Він також добре усвідомлює
закінчення своєї місії й те, що його учні повинні тепер йти
за Ісусом. Учні залишають Йоана і йдуть за Ісусом. Він їх
добре приготував, не прив’язав до себе, а тепер вільно
віддає Ісусові. А вони вільно його залишають і йдуть
далі.
У
цьому світлі подивімося на ці елементи тотожності духівника:
зустріти в своєму житті Спасителя, отримати прощення і любов
від Нього, зрозуміти своє покликання як духовного
провідника, підготовити своїх учнів до зустрічі з Ісусом і
віддати їх Йому.
Багато
духівників стають духівниками, тому що вибрали це як
професію, а не як місію. Не зустрівши в своєму житті живого
Бога, не здатні показати Його іншим. Навчання віри в живого
Бога підміняють культом, обрядовістю, інтелектуальним
навчанням релігії. Духовна сліпота на Бога зазвичай
поєднується з великою зрячістю на ворогів Бога, на слуг
диявола, на духовні небезпеки й загрози. Світ перетворюється
на Богом забуті джунглі, які кишать нечистою силою. Єдина
можливість для християн вижити у такому світі – триматися
свого духівника й не відходити від нього ні на крок. І тому
Церква подекуди перетворюється на групу клубів духовних
отців, які безперервно показують, а сучасною мовою –
постять, і вишукують нових ворогів Бога й
Церкви.
|