Вечірнє сонце, чи простиш
мені
Мою
печаль, мою надлюдську втому,
Сліпі конання в неземній борні,
Гірку сльозу у житі золотому,
В світанках не просвітлений Едем,
Не пройдені обпечені зеніти,
В гарячім серці здушуваний щем,
Политі болем синьо-жовті квіти,
Над плаєм призупинений політ,
Кружляння у безвихідному колі,
Потьмарений у круговертях світ,
Загублення, нерозуміння долі? (переспів Ліни
Костенко)



Я лиш
інструмент,
В якому плачуть сни
мого народу.





|