Вечірнє сонце, чи простиш мені
Мою печаль, мою надлюдську втому,
Сліпі конання в неземній борні,
Гірку сльозу у житі золотому,
В світанках не просвітлений Едем,
Не пройдені обпечені зеніти,
В гарячім серці здушуваний щем,
Политі болем синьо-жовті квіти,
Над плаєм призупинений політ,
Кружляння у безвихідному колі,
Потьмарений у круговертях світ,
Загублення, нерозуміння долі?
(переспів Ліни Костенко)

Я лиш інструмент,

В якому плачуть сни мого народу.